Дзвіночок Монтессорі. Традиційна організаційна навичка, яку багато хто з педагогів використовував і раніше. Скажімо, збираючи малят за допомогою дзвіночка на килимку. Ранкові зустрічі й рефлексійні кола передбачають груповий збір для певної взаємодії, обміну враженнями та спільної діяльності.

Проте, якщо в мирні часи ми могли поблажливо ставитись до особистісних особливостей деяких дітей (флегматичних за темпераментом, неквапливих, млявих або навпаки, таких, що потребують додаткової уваги й акцентування, «персонального запрошення»), то нині маємо дібрати такі ключики до кожного з вихованців, знайти такі способи мотивації, щоб вони навчилися реагувати на слова дорослого миттєво.

Тут йдеться не про залякування страшними наслідками повільності (От прилетить ракета, тоді знатимеш…, Усі встигнуть в бомбосховище, а ти ні …).

Мова про розуміння першопричин «незручної» поведінки деяких дітей, про знання всіх таких вихованців у своїй групі, організація «шефства» над кожним із них (яке можна здійснювати особисто чи доручити комусь із дітей (підказувати, брати за руку, бути відповідальними за своїх «підопічних»).
Сформувати навичку допоможуть сенсорні сигнали (наприклад, певні звуки: дзвоник, «спеціальна» пісня, мелодія певного музичного інструмента) та
постійне місце для зборів (килимок, роздягальня). Мотивувати дітей допоможуть нова гра або іграшка, книжка, запрошення до цікавої діяльності, повідомлення виховательки.

Ходити разом \»потягом», вервечкою, парами\

У цій звичці немає нічого нового й складного. І все ж останні роки «вільного виховання» трохи ослабили цю здатність у дітей, які наразі віддають перевагу вільному пересуванню, проявляють схильність до певних егоцентричних проявів «»Я не хочу з ним іти!», «Вона не дає мені руку»). Індивідуальний підхід допоможе і тут.

З’ясувати для себе рівні соціальної адаптивності дітей: хто кому симпатизує, а кого обходить стороною, хто готовий витерпіти ходіння в парі з тим, хто не подобається, а в кого необхідність робити це викликає аж надто сильний спротив. Маємо увімкнути всю свою педагогічну спостережливість на максимум, аби в екстрених ситуаціях уникнути будь-якого психологічного дискомфорту.

Тут у нагоді стануть різні вправи та ігри комунікативного спрямування, які допоможуть виявити симпатії та антипатії між вихованцями.

На першому етапі варто м’яко йти за бажаннями дітей, поважаючи їхні межі.

На другому – допомогти їх розкрити в інших дітях привабливу різнобічність.

На третьому – розвинути дух єдиної команди.

МИСТЕЦТВО ЖИТИ У НЕВИЗНАЧЕНИХ УМОВАХ

НАВИЧКИ, НЕОБХІДНІ ДІТЯМ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

Ритуали на новому місці

Дітям подобається повторювати хором знайомі гасла, віршовані рядки чи пісенні рефрени. Це дарує особливе відчуття єдності, емоційного піднесення та енергії, що дуже важливо в непростих і критичних ситуаціях.

Ритуалом можуть стати

рухи, поєднані з декламуванням (прийом із вальдорської педагогіки),
улюблений танець дітей,
пальчикова гімнастика (аби «заземлитися» і «увімкнути» тіло) чи
психогімнастика («увімкнути» жести й міміку).

Гуртуватися для спільної діяльності

Багато років поспіль педагоги вітчизняної дошкільної освіти вчилися спокійно і з розумінням реагувати на дітей, які під час фронтальних і групових освітніх форм взаємодії бажали залишатися осторонь. Вони могли прислухатися й придивлятися до того, що робить більшість, але з різних причин так і не приєднувалися до спільної діяльності.

Психологи переконливо доводять: ресурс групи допомагає людині легше пережити емоційні перепади. Отож маємо наполегливо привчати до певних спільних традицій: читання з продовженням, обміну компліментами з «обіймашками», сеансів групового масажу в колі, «вручення» одне одному уявних сюрпризів, розгортання улюблених ігор тощо.

Бажано, щоб вихователі заздалегідь, у спокійній обстановці, систематично і наполегливо, формували в дітей комплекс певних навичок, які допоможуть їм адекватно діяти в ситуації повітряної тривоги і переходу до бомбосховища.

Формуючи в дошкільнят відповідні моделі поведінки, не обов’язково пояснювати їм, для чого ми це робимо. Головне для педагога – довести до автоматизму свої та дитячі навички, аби в критичній ситуації залишатися спокійним та врівноваженим: діти, які навчилися слухати і чути дорослого, виконають усі необхідні дії злагоджено й чітко.

Дай Бог, аби нам не довелося пережити такі ситуації. Та навички підтримання емоційного балансу й зосередженості, емпатія і злагодженість у діях у будь-якому разі не завадять ні дорослим, ні дітям.

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ (ЯСЛА-САДОК) № 234 КРИВОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

На допомогу батькам