Психологічний кабінет має спеціально обладнане освітнє середовище:

модульні центри:

= Навчально-проектувальний

  = Довідково-інформаційний

  = Центр розвитку пізнавальних процесів

  = Центр психологічного розвантаження

  = Емоційно - розважальний

Основними завданнями є:

* впровадження психолого-педагогічних проектних технологій створення моделі організації НВП відповідно до рівня розвитку та психології дітей за програмою «Українське дошкілля»;

* проведення моніторингу якості виховання навчання та життєвої компетентності дошкільника;

*  забезпечення рівня доступу до якісної освіти;

*  аналіз та узагальнення даних системи відстеження психолого-педагогічного статусу дітей та динаміки їх розвитку;

*  апробація та корекція системи діяльності ЗДО та вихователів спрямованих на розвиток інноваційного потенціалу особистості.

 

Науково-методичний матеріал структурований за видами та напрямками діяльності, має блочно-модульну побудову.

В основі науково-методичного забезпечення лежить інформаційна система психологічної служби:

 

-  Нормативно-правова

-  Навчально-методична

-  Довідково-інформаційна

-  Обліково-статистична

-  Для службового використання

 

В основі психолого-педагогічної діяльності дошкільного закладу є методичні проекти:

*  «Психологізація навчально-виховного процесу»,

*  «Обдарована дитина»,

*  «Щаслива дитина»

 

 

 

 

 

 

Поради батькам

Існують два найпоширеніших чинники, що провокують істери­ку в дітей дошкільного віку. Найчастіше істерики виникають у ди­тини надто розпещеної, обласканої, оточеної любов'ю, задарованої, особливо якщо вона єдина в сім'ї. Усі бажання дитини батьки зазви­чай неодмінно виконують. А якщо ні, вона змалку знає, що є такий чудовий спосіб вплинути на дорослих, як капризування, що згодом переростають у істерики. Цей спосіб дитина не раз випробувала і пе­реконалася — він «працює».

У таких випадках дорослі прагнуть розв'язувати всі пробле­ми «коханої» дитини — і не лише в дошкільному дитинстві, а й до самого вступу до вишу, а то й довше. У результаті дитина зростає ін­фантильною, перед конфліктними і стресовими ситуаціями відчуває повну розгубленість, тому й обирає перевірений нею спосіб захисту від неприємного — істерику.

Полярним до попереднього чинником, що провокує істерику є жорстка вимогливість до дитини, якою сьогодні все частіше зло­вживають батьки. Вони обирають такий стиль виховання, по суті, з добрими намірами. Адже життя непросте, і що раніше дитина звик­не до організованості, навчиться досягати мети, що більше знань отримає, то успішнішою буде в житті, прагнутиме завжди до біль­шого і, як результат, почуватиметься реалізованою і щасливою осо­бистістю. Нескінченні вимоги, тиск із боку дорослих, надмірне за­вантаження заняттями й дорученнями [«Втомився?! Ти що, зовсім слабак?») є сприятливим грунтом для виникнення в дитини рано чи пізно істерики-протесту.

Звісно, схильність дітей до істерик залежить не лише від сти­лю виховання та сімейного клімату. Багато чого визначено зазда­легідь. Зокрема, схильність дитини до істерик може бути пов'язана з типом нервової системи. Слабка й неврівноважена нервова сис­тема — додатковий чинник ризику. Значення має і темперамент. Так, холерики і меланхоліки більш схильні до істеричної поведінки, ніж флегматики і сангвініки.

 

Вікові періоди, що є «небезпечними» для появи істерик

Чи не найбільше небезпека виникнення дитячих істерик заго­стрюється з настанням так званих «криз вікового розвитку», зо­крема у віці:

- 3 років — перехід від раннього дитинства до дошкільного віку;

- 6-7 років — перехід від дошкільного віку до молодшого шкільного;

в 11-15 років — перехід від молодшого шкільного віку до під­літкового.

У ці вікові періоди відбуваються кардинальні зміни психіки й функціонування організму, що теж може стимулювати появу істерик.

Однак дорослим, насамперед батькам, варто пам'ятати, що кри­за вікового розвитку є нормативним явищем психічного розвитку дитини та її особистісного становлення. А от загострення негатив­них поведінкових проявів у дітей в цей період є свідченням незадо­воленості дитини її місцем в сім'ї, обмеженістю її ролі в ній тощо. Тож здебільшого перетворення кризи вікового розвитку на критич­ний період пов'язано з небажанням чи невмінням батьків побачи­ти зрослі можливості дитини і її потреби у змінах.

 

Чи може істерика бути хворобою

Істеричні напади, які виникають у дитини, самі по собі не мо­жуть бути хворобою. А ось симптомами різних порушень і захво­рювань — цілком. Наприклад, вони трапляються при неврозах, вегетативно-судинній дистонії, епілепсії, шизофренії, пухлинах мозку та інших захворюваннях. Вони можуть протікати як класична іс­терика [з криком, агресією, плачем, розкиданням іграшок, книжок) або доповнюватися специфічними проявами — судомами, спазма­ми. Якщо істерична поведінка дитини є не випадковою, а виникає регулярно — батьки мають усерйоз замислитися над тим, щоб звернутися за консультацією до невропатолога та інших лікарів.

Алгоритм обстеження спеціалістом кожної дитини завжди індивідуальний. Добре, якщо батьки дитини попередньо зустрінуться з лікарем, докладно опи­шуть йому поведінку дитини під час прояву істерики, розкажуть про її спосіб життя, реакції на події, що відбуваються, симптоми, які їх турбують. За бажанням дитини лікар може спочатку поспілкува­тися з нею наодинці, а лиш потім погово­рити з батьками.

Під час обстеження дитини лікар передусім перевірить зір, м'язову силу, координацію рухів, рефлекси і чутливість.

Це необхідно, щоб визначити, чи пов'язані істеричні прояви дити­ни з функціонуванням ЇЇ нервової системи. Також спеціаліст може провести опитування чи тестування за спеціальними методиками. За потреби може призначити дослідження функціонального спря­мування, зокрема ЕЕГ (дослідження активності головного мозку) та РЕГ (дослідження судин головного мозку), якщо у дитини в ми­нулому була травма голови. Лікуванням неврозів і вегетативно-судинної системи займатиметься невролог. Якщо з'явилися підозри на психічний розлад у дитини, обов'язково потрібна консультація психоневролога або психіатра.

 

Стадії протікання істерики у дитини

Найліпший спосіб «швидкої допомоги» в боротьбі з дитячою іс­терикою, незалежно від того, чим вона викликана, — це вміння до­рослих керувати процесом. Для цього батьки та педагоги мають знати всі стадії протікання істерики та вміти правильно поводитися з дитиною під час кожної з них.

Провокація сварки

Будь-яка істерика починається з провокації дитиною сварки, коли їй щось не подобається чи не влаштовує. І саме в цей момент виникненню істерики найлегше запобігти, негайно переключивши увагу дитини.

Якщо у дитини от-от розпочнеться напад істерики, можна за­пропонувати їй щось намалювати чи прогулятися, наприклад, до " магазину за морозивом. Якщо це дитина старшого дошкільно­го віку, можна сказати щось на кшталт: «Вибач, поговорімо про це пізніше, мені треба збігати в аптеку». Ще один дієвий спосіб швидко нейтралізувати початок істерики у дитини до 8 років — потримати її руки 2-3 хвилини під проточною холодною водою.

Крики та звинувачення

Друга стадія істерики у дитини зазвичай супроводжується кри­ками та звинуваченнями.

Щоб уникнути подальшого розвитку істерики, доцільно неголос­но сказати дитині: «Заспокойся, тоді поговоримо», — і якомога швидше віддалитися від неї. Як варіант, дорослий може зачини­тися в іншій кімнаті, піти до сусідів, головне — не входити в кон­такт з дитиною. До речі, це допоможе заспокоїтися і самому до­рослому.

Буйство

На завершальному етапі істерики дитина починає кидати все, що потрапляє їй під руку. Дорослому не слід хвилюватися, нехай ди­тина випустить пар. А от після того, як вона відносно затихне, мож­на починати її заспокоювати.

Якщо дитині молодшого дошкільного віку допомагають заспоко­їтись обійми чи ласкаві слова з боку дорослого, то дитині старшо­го дошкільного віку після істерики потрібен «тайм-аут». Ліпше за все зробити вигляд, що нічого не відбулося. Не потрібно її сва­рити, намагатися обговорювати те, що сталося, і вимагати, щоб вона негайно прибрала розкидані речі. Але це зовсім не означає, що про подію треба забути раз і назавжди. Навпаки!

Обговорення неприємної ситуації

Після того як напад істерики завершився, із дитиною обов'язково слід обговорити цей неприємний інцидент. Дитина старшого дошкіль­ного віку уже здатна до діалогу, може пояснити свої бажання й неба­жання і водночас дослухатися до аргументів і побажань дорослого.

Із дитиною ж молодшого й середнього дошкільного віку дореч­но проаналізувати ситуацію в процесі гри, попутно обговорюючи дії персонажів і те, як слід і не слід поводитися.

Якщо істерика була викликана, наприклад, тим, що батьки при­брали в кімнаті дитини, і таким чином завадили її грі (тобто до­рослий порушив особистий простір дитини), варто обговорити зобов'язання з прибирання кожного із членів родини. Наприклад, ігровий куточок, робочий стіл — це зона відповідальності дити­ни (дещо пізніше можна додати і стеження за порядком у шафі), а от пилососити й мити підлогу мають батьки.

Ну і насамкінець, можна поговорити з дитиною про те, як діяти, коли вона відчуває, що от-от «вийде із себе».

Хороший спосіб уникнути істерики — запропонувати дитині порвати непотрібний журнал або намалювати свої емоції так, щоб ручка рвала папір.

Успіх переговорів залежатиме від того, чи вдасться дорослому побудувати місток взаємної довіри з дитиною. Якщо для батьків це неприйнятно («Замала ще, аби виставляти свої вимоги») або сто­сунки з дитиною занадто складні, ліпше звернутися за допомогою до практичного психолога. Консультації зі спеціалістом допоможуть знайти спільну мову з дитиною. А можливо, на прийом до фахівця буде рекомендовано прийти всією родиною.

 

Медична допомога при неврозах та істериках

Лікування істерики у дошкільників — це насамперед психоко­рекція. Існують різні психокорекційні методики для дошкільників, зокрема:

• арт-терапія;
• малювання;
• ігри з піском;
• ігри з водою.                        ,

Дещо пізніше, у молодшому шкільному віці, дитину реально на­вчити методів аутотренування, спеціальної дихальної гімнастики, інших технік, які дадуть їй змогу навчитися ліпше керувати собою, своїми емоціями.

За різних неврозів лікарі призначають дітям дошкільного віку вітаміни, препарати для зміцнення нервової системи, а також м'які заспокійливі засоби на рослинній основі. Вони особливо актуальні при порушеннях сну. Лікарі можуть також порекомендувати голко­рефлексотерапію, водолікування — корисні кисневі, перлинні, хлоридно-натрієві та інші ванни. Удома також можна на ніч приймати теплі ванни з морською сіллю, настоями трав. Дуже корисно ходити з дитиною в басейн або спортзал, адже фізичне навантаження — від­мінний спосіб позбутися негативу.

Ну і, звісно, доведеться наполегли­во, але м'яко, поступово змінювати звич­ний розпорядок життя дитини. Вона має добре висипатися, не перевтомлюватися через неадекватну кількість занять з ре­петиторами та інтенсивність інформа­ційного потоку. Важливо контролювати перегляд дитиною мультфільмів і теле­передач — їх тривалість та зміст.

Є ще один приємний і дієвий спо­сіб допомоги дитині у випадку періодич­них істеричних проявів — пет-терапія. Простіше кажучи: завести домашнього улюбленця. Кошеня або цуценя — від­мінні психотерапевти. Причому для всіх членів родини!

 

Отже, підсумуємо. Прояви істерики у дітей можуть виникати в різному віці та абсолютно з різних причин. Чинники, що їх провокують, найчастіше пов'язані зі способом виховання, особливостями сімейного клімату чи кризами вікового розвитку дитини. Однак нерідко істеричні прояви можуть сигналізу­вати про наявність проблем зі здоров'ям. Якщо дорослим впоратися з дитячої істерикою самостійно не вдається, ліпше звернутися за до­помогою до невропатолога та інших лікарів. Фахівці допоможуть ви­значити причини істеричних проявів і дібрати ефективну методику лікування.

 

Допомогаємо дитині підготуватися до школи

Пам'ятка для батьків 

• Не слід проводити заняття, якщо дитина наполегливо відмовляється від цьо­го. Варто уважно ставитися до таких відмов, щоразу з'ясовувати їх причини.
• Потрібно пам'ятати: дитина не може одразу включатися в роботу, тому до­цільно виокремити час (10 хв.) для підготовки до занять. Деякі діти довго розкладають зошити, олівці, фломастери тощо, кілька разів перекладають усе з місця на місце. Дорослих це здебільшого дратує, однак дитині така підготов­ка необхідна.
• Будь-яке заняття варто починати з того, що дитина вже знає, уміє, що в неї до­бре виходить. Необхідно створити позитивний настрій, це допомагає дитині включитися в роботу.
• Кожне завдання необхідно не лише пояснити, а й показати послідовність дій, тобто хід його виконання. У поясненні (завдані, інструкції] не має бути жодно­го незрозумілого для дитини слова. Будь-яке незрозуміле дитині слово може зробити незрозумілою всю інструкцію.
• Якщо інструкція чи завдання незрозумілі дитині, потрібно спокійно, без роз­дратування, терпляче пояснити і показати все ще раз. Не слід докоряти, сва­рити дитину за нерозуміння. Це провина не дитини, а дорослих, які не вміють пояснювати.
• Переходити до складнішого завдання можна лише за умови, що в дитини не виникало жодних труднощів під час виконання попереднього простішого за­вдання. Ускладнювати завдання слід поступово.
• Необхідно кілька разів закріпити отримані дитиною знання, практичні дії в самостійних формах роботи. Відтак час від часу повертатися до того, що вже освоєно, використовуючи інші види діяльності.
• Варто пам'ятати, що заняття з дошкільниками — не уроки, тому не може бути занять із письма чи математики. Це мають бути комплексні, системні занят­тя, спрямовані на формування пізнавальної активності та розвиток інтелекту дитини, удосконалення мовлення, пам'яті та уваги, а також координації рухів і розвитку дрібної моторики.
• Не слід закінчувати заняття ситуацією невдачі на кшталт «Усе, досить на сьо­годні, все одно в тебе не виходить». Обов'язково потрібно похвалити дитину на кожному занятті.
• Розмовляти з дитиною потрібно спокійно, доброзичливо, терпляче. Слід ви­робити чіткі вимоги та правила роботи, дотримуватися їх. Варто заохочувати допитливість дитини, відповідати на всі її запитання.
• Заняття мають бути радісними, а не перетворюватися на тяжку працю. По­трібно гратися з дитиною, жартувати, сміятися разом із нею.

 

 

Вплив насильства в сім’ї на психоемоційний розвиток дитини

Проблема психотравмуючого впливу насильства на дитину має не лише психологічний, а й со­ціаль­ний, медичний і юридичний аспекти. Насильство у ставленні до дитини відноситься до найважчих психологічних травм. Порушення, що виникають внаслідок насильства, зачіпають усі рівні функціонування дитини: пізнавальну та соматичну сферу, перешкоджають її самореалізації в майбутньому, викликають порушення поведінки — ранню алкоголізацію, наркотизацію, аутоагресію.

Пережите в дитинстві насильство нерідко впливає на подальше життя, оскільки подібний травматичний досвід формує специфічні сімейні стосунки і особливі життєві сценарії. Так, у більшості випадків дорослі, що проявляють насильницькі дії по відношенню до чужих і власних дітей, самі були жертвами насилля з боку батьків. Відомо, що фізичне покарання в нашій культурі (покарання ременем) вважається поширеною і природною формою виховання і не розглядається як насильство. Тому досить часто дитина сприймає прояви насильства як заслужене покарання.

Серед причин виникнення насильства виділяють наступні:

1) народження першої дитини, що поєднується з незрілістю батьків, низьким їх рівнем освіти; 

2) неповні сім’ї — наявність лише одного годувальника, що зумов­лює погіршення матеріального становища в сім’ї; 

3) неналежні житлові умови, що викликають додаткову напруженість, яка може спровокувати насильство; 

4) конфліктні або насильницькі стосунки між членами сім’ї — застосування насильства з метою вирішення сімейних конфліктів; 

5) сім’ї з невизначеними сімейними ролями і функціями — непослідовними і суперечливими вимогами у вихованні дітей; 

6) негативне ставлення батьків до соціального оточення та неадекватні очікування стосовно дитини; 

7) алкоголізм і наркоманія батьків; 

8)  афективні порушення одного з батьків: агресивність, гіперсексуальність, дратівливість, ослаблений конт­роль за поведінкою, зниження критики; 

9) нерозвиненість батьківських нави­чок і почуттів; 

10) авторитарні методи виховання — покарання розглядається як найефективніший спосіб корекції негативної поведінки дитини.

Потенційними жертвами насильства можуть бути діти з відхиленнями в психічному і фізичному розвитку, а саме: небажані діти; недоношені діти, що мають при народженні низьку вагу; діти, що проживають у багатодітній сім’ї; діти з природженим або набутим каліцтвом, низьким інтелектом, порушеннями здоров’я (спа­д­ковий синдром, хронічні захворювання, у тому числі і психічні); розладами поведінки (дратівливість, гнівливість, імпульсивність, гіперактивність); низькими соці­альними навичками; особливостями зовнішності, що відрізняється від інших; діти, що виховуються в умовах жорстокого поводження в сім’ї; без­доглядні діти, що виховуються в умовах занедбаності та емоційного відчуження; діти з нервово-психічними розладами (оліго­френія, психопатія, ураження головного мозку); маленькі діти в силу своєї безпорадності.

Виділяють кілька класифікацій насильства:

залежно від стратегії кривдника насильство може бути явним або прихованим (непрямим); часу дії — подія в минулому або сьогоденні; тривалості дії — може бути одиничним, систематичним або тривати роками. За місцем події насильство може існувати в сім’ї — з боку родичів, в школі — з боку педагогів або дітей, на вулиці — з боку їхніх однолітків або дорослих.

Зазначимо, що у дітей, які зазнали насильства в сім’ї, як правило, домінують негативні емоційні переживання — гнів, лють, страх, тривога, занепокоєність. Саме тому важливо обговорювати з дитиною необхідність розповідати батькам будь-які інциденти, які викликають в неї емоційний та фізичний дискомфорт. Основна мета роботи з дітьми, що стають жертвами насильства, полягає в зменшенні і ліквідації їх травматичних переживань, подоланні почуття власної неповноцінності, почуття провини, а також формуванні адекватної самооцінки, зменшенні почуття сорому, безсилля, зміцненні почуття власної значущості та власної безпеки.

Таким чином, насильство над дитиною слід розглядати в соціально-куль­турному і психологічному кон­текс­ті, пам’ятаючи, що на означене явище впливає комплекс соціальних, психологічних та особистісних факторів.

 

4 Золотих правила, аби вижити під час карантину з дітьми

 

Пам’ятайте, карантин - не привід для соціальної ізоляції. Адже сучасні технології дають змогу спілкуватися на відстані - у скайпі чи інших відеомесенджерах. Обладнайте простір для спілкування з близькими в інтернеті - знайдіть зручне місце для ноутбука, планшета чи смартфона, розташуйтеся так, щоб усі, хто бажає спілкуватися, влізли в кадр. Тепер можете влаштувати онлайн-чаювання з друзями, із якими ви побачитеся офлайн після карантину.

 

Обладнайте місце для пустощів. Діти, які вимушені сидіти в чотирьох стінах, можуть легко звести батьків із розуму. Здебільшого через те, що дітям складно витримати вимушену фізичну пасивність. Емоції, переживання, страхи дітей потребують прямого виходу, через фізичну актив­ність. Відведіть для дітей спеціальне місце, де вони зможуть щодня хоча б трішки побешкетувати - пострибати, поверещати, потупотіти ногами. Бажано, щоб дратівливі родичі, які не витримують галасу й шуму, могли сховатися подалі від цього місця. Організуйте для дітей активні ігри - піжмурки, квач, «Море хвилюється» тощо. Робіть разом ранкову зарядку.

 

Уникайте гіподинамії. На відміну від дітей, дорослі не відчувають потреби у фізичній активності. Однак це означає, що потрібно постійно сидіти на місці. Гіподинамія, тобто малорухливий спосіб життя, спричиняє порушення сну, травлення і гіпоксію мозку та організму загалом. Принаймні пів години на день приділяйте фізичним вправам. Нині в інтернеті можна знайти онлайн-уроки спортивних занять на будь-який смак: від йоги і аеробіки до танців та дзюдо. Не забувайте перед вправами провітрювати приміщення. Якщо діти долучаються до ваших занять - це добре. Адже що більше енергій вони витратять, то легше буде дорослим.

 

Будьте турботливішими до найближчого оточення, а передусім до себе. Подбайте про своє самопочуття - ніжтеся у ванні, висипайтеся, займайтеся тим, що вам до вподоби, балуйте себе приємними дрібницями. Якщо обираєте: заборонити щось дитині або дозволити - ліпше дозвольте. Не встрявайте у дрібні сварки. Слухайте тиху релаксивну музику, дивіться добрі, оптимістичні фільми. У спокійних і впевнених батьків - спокійні та впевнені діти.

 

Психічне здоров'я: основні риси та показники здорової особистості.

«Психічне здоров'я — це набагато більше, ніж просто відсутність психічних захворювань».

Психічне здоров'я - це те, що ми всі бажаємо мати, причому незалежно від того, чи знаємо ми, що це таке, чи ні. Коли ми говоримо про щастя, духовний спокій, радість або задоволеність, ми говоримо про психічне здоров'я».

Поняття психічне здоров'я охоплює шляхи гармонізації людини, її бажання, амбіції, здібності, ідеали, почуття і свідомість. Багато ступенів психічного здоров'я, яке можна визначити на підставі таких показників:

як Ви ставитеся до себе;

як Ви ставитеся до інших;

як Ви справляєтеся з потребами життя».

1. Конкретизація цих положень:

Психічно здорові люди добре ставляться до себе.

До себе, як і до інших, вони ставляться толерантно, спокійно.

Вони не зменшують і не перебільшують свої здібності.

Вони можуть бачити, усвідомлювати свої недоліки.

Вони поважають себе.

Вони вважають, що можуть правильно поводитися у більшості ситуацій, що виникають.

2. Вони почуваються добре поруч з іншими:

Вони враховують інтереси інших людей.

Вони люблять людей і довіряють їм.

Вони не принижують інших і не дозволяють їм робити цього.

Вони вважають себе частиною групи.

У них є почуття відповідальності за інших людей.

3. Вони відповідають життєвим потребам:

Якщо виникає проблема, вони намагаються її вирішити.

Вони не бояться взяти на себе відповідальність.

Вони намічають реальні цілі.

Вони можуть самостійно приймати рішення.

Їм подобається докладати зусилля до того, чим вони займаються.

 

Основні риси, психічно здорової особистості.

Вона вільно ставить перед собою цілі й вірить у свої можливості досягнення життєвих планів.

Такі цілі, як правило, реальні, оскільки людина здатна об'єктивно оцінити свої можливості й здібності.

Діяльність людини не детермінується лише зовнішніми силами: людина бере на себе відповідальність за свої вчинки.

Таким особистостям властиві творчі здібності у певній галузі.

Їм властиві повага до себе та інших, демократичність у взаєминах з іншими, відмова від лицемірства і маніпулю­вання як засобу впливу.

Психічне здоров'я особистості досить тісно пов'язане не лише з фізичним здоров'ям, яке є основою особистісного здоров'я, а й з моральним (духовним) та соціальним здоров'ям. Від врівноваженості, психологічної стійкості та самодостатності особистості залежать її взаємини з навколишнім світом, ступінь оволодіння духовними цінностями, побудова взаємин на основі моральних норм, адаптація до змін соціального середовища. Здорова дитина завжди життєрадісна, активна, комунікативна, має оптимальний рівень розумового розвитку. Стан психічного здоров'я дитини характеризується показниками нервово-емоційного розвитку та характером перебігу пізнавальної активності. Саме від емоційного стану залежить і пізнавальна активність дитини, і характер її спілкування з однолітками та дорослими, і поведінка. Причому, чим менша дитина, тим відчутніша ця залежність. Психічне здоров'я на всіх етапах онтогенезу забезпечує повноцінний розвиток особистості (інтелектуальний, емоційно-вольовий, комунікативний, духовно-моральний); сприяє становленню особистісного «Я» та ефективній самореалізації особистісних можливостей.

Психічно здоровій особистості притаманні гармонія, психічна врівноваженість, духовна спрямованість, орієнтація на саморозвиток і вдосконалення, збагачення особистісних властивостей.

Серед основних показників психічного здоров'я можна

виокремити такі:

в емоційній сфері — позитивно-емоційний стан, подолання негативних емоцій, у тому числі й руйнівних (страх, гнів, заздрощі, жадібність), емоційна стабільність (самовладання), вільне виявлення емоцій, їх адекватність, оптимальне самопочуття;

в інтелектуальній сфері — здатність концентрувати увагу, утримувати інформацію в пам'яті, вміння логічно мислити, виявляти творчість, активність у пізнавальній діяльності;

у мотиваційно-особистісній сфері — адекватний рівень домагань, адекватна самооцінка, особистісна автономія, самоповага, самоконтроль, сформованість вольової сфери, цілеспрямованість, активність, позитивна мотивація життєдіяльності, поведінки та взаємин, адекватне сприйняття навколишнього світу та самого себе.

За твердженням Г. С. Никифорова, існують і певні

ознаки психічного нездоров'я, серед яких найбільш вірогідними є такі:

• відсутність уміння логічно мислити,
• категоричність (стереотипність) мислення;
• емоційна неврівноваженість,
• афективна «тупість»,
• злість,
• ворожість,
• підвищена тривожність тощо.

Серед особистісних властивостей можна виділити:

неадекватність самооцінки (нереально висока або низька),

зневіра у власних можливостях,

уникнення відповідальності за себе,

втрата самоконтролю або наявність гіперсамоконтролю,

послаблення волі.

У цілому для нездорової особистості стають характерними втрата інтересу, любові до ближніх, відсутність мотивації життєдіяльності, пасивна життєва позиція.

 

 

ЕМОЦІЙНИЙ КОМФОРТ

1. Створюйте в сім΄ї комфортне середовище для дитини. Любіть її. Не забувайте про тілесний контакт із нею. Знаходьте радість у спілкуванні з нею.
     2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.
     3. Адекватно реагуйте на негативні емоційні вияви дитини.
     4. Задовольняйте природну потребу дитини в емоційній безпеці.
     5. Вчіть дитину дотримуватись порядку, пояснюючи його важливість для збереження позитивних емоцій.
     6. Запобігайте виникненню депресивних станів.
     7. Формуйте в дітей відчуття власної досконалості (усвідомлення образу „Я”, самооцінка, рівень домагань, особистісні очікування), потребу в постійному самовдосконаленні.
     8. Наповніть свою душу й серце любов΄ю до всіх і до всього. Передавайте це дітям. Більше всміхайтеся. Це запорука здорової сім΄ї, особистого здоров΄я – вашого й ваших дітей.

9. Не робіть за дитину те, що вона у змозі зробити сама. Вона може і надалі використовувати вас як прислугу.
     10.Не читайте дитині нотацій і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою.
     11. Змиріться з тим, що дитина любить експериментувати. Так вона пізнає світ.
     12. Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати її від наслідків власних помилок.
     13. Заохочуйте допитливість дитини. Якщо ви спробуєте спекатися її, коли вона ставить відверті запитання, дитина шукатиме відповіді на стороні.
     14. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, із розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, що вона говорить.
     15. Не ставте занадто багато запитань і не встановлюйте безліч правил для дитини: вона не звертатиме на вас уваги.
     16. Нехай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява – дарунок, властивий дитинству. Ніколи не придушуйте його!
     17. Поява дитини в родині може викликати кризу в житті старшої дитини. Ставтеся до дітей однаково. Старша дитина повинна знати, що ви любите її ні трохи не менше, ніж інших дітей.
     18. Гарний спосіб припинити сварку між дітьми – перемінити обстановку, відволікти їх.
      19. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, любіть її такою, якою вона є. Якщо ви хочете розвинути в дитини певні якості, ставтеся до неї так, ніби вони вже є.
    20. Кращий спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі – надати дитині можливість самостійно приймати рішення.
     21. Не поправляйте дитину в присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваше зауваження.
     22. У стосунках із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважати слід лише на силу.
     23. Знайдіть будь-яку галузь реальних успіхів, підкреслено виділяйте таку діяльність, у якій дитина успішна, може самореалізуватися, самостверджуватися, переживати успіх і пов΄язані з ним позитивні емоції, знайти втрачену віру в себе.
      24. Проаналізуйте разом із дитиною (у вільній ненав΄язливій формі) можливі варіанти подолання тих, чи інших складних ситуацій повсякденного життя, які часто зустрічаються або можуть зустрітися дитині.
      25. Виховуючи дитину, не забувайте про її темперамент та особливості психічних проявів у зв΄язку з цим.

 

Причинами порушення психічного здоров'я

дитини можуть бути такі чинники:

 

–Емоційно-нестабільний стан майбутньої мами в період вагітності та наявність стресових ситуацій; небажаність дитини або невідповідність статі новонародженого бажанням батьків;

–Аномальний, травматичний перебіг пологів, травмування певних відділів нервової системи немовляти; біологічна і соціальна незрілість батьків;

–Наслідки Чорнобильської катастрофи, що виявляються у негативній деформації емоційного стану дорослих і дітей;

–Суспільно-економічне становище, перехідна кризова ситуація, напруженість життя, прискорення його ритму — як результат відчуття невизначеності, страху перед майбутнім у значної частини населення, стресові стани та емоційні перевантаження;

–Низький рівень психологічної культури батьків, переважання невротичних станів, що спричиняє появу у дітей почуття страху і тривожності; відсутність у поведінці дорослих гнучкості та доброзичливості; незадовільний стан сімейних взаємин;

– Недостатня особистісна самореалізація дитини, дискомфорт у міжособистісних взаєминах з членами сім'ї, з ровесниками та педагогами;

–Раннє навчання та його невідповідність психічним та віковим можливостям дітей; завищені навчальні вимоги, надмірна інформатизація, абстрактність та відірваність знань від життя.

–Стан психічного здоров'я, повноцінна життєдіяльність дитини значною мірою залежать від збалансованості емоцій. Позитивні емоції забезпечують оптимальність перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, уяви, мислення), поліпшують ефективність інтелектуальної діяльності та підвищують рівень активності особистості. Позитивний емоційний стан сприяє формуванню вольових процесів, від яких зале­жить успішна діяльність особистості, в тому числі й навчальна діяльність.

 

СПОСОБИ ПРОФІЛАКТИКИ ПСИХОЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ:

 

• економно витрачайте свої емоційно – енергетичні ресурси;
• будьте оптимістом;
• ігноруйте похмурі сторони життя, позитивно оцінюйте події та ситуації;
• живіть під девізом : «Загалом усе добре, все, що відбувається тільки на краще»;
• сприймайте незадовільні обставини життя як тимчасові та намагайтеся змінювати їх на кращі;
• помічайте свої досягнення та успіхи, хваліть себе за них, радійте досягнутій меті;
• «не прокручуйте» постійно в голові негативні ситуації, краще усвідомте причини помилок та зробіть відповідні висновки;
• візьміть за правило: довше і частіше спілкуватися з приємними людьми та навпаки обмежте спілкування до мінімуму з неприємними;
• необхідно бути гнучким в оцінках дій інших людей. Пам'ятайте, що всі люди мають право на помилки, кожна людина має право на прояв індивідуальності. Спостерігаючи за іншою людиною, звертати увагу те, чим ви з нею схожі і коли хтось зробить те, що вам не подобається, пригадайте, що ви іноді робите подібні речі.

 

Симптоми кризи 3-річного віку

Криза 3-річного віку характерізується наявністю певних симптомів.

Психологи визначили декілька основних ознак, що сигналізують про наявність у дитини саме кризи трирічного віку.

   
Упертість

У кризовий період - це одна з найяскравіших рис характеру. Дитина упирається з приводу та просто так. Головним його прагненням в цей період є досягнення необхідного, а не бажаного. Якщо мама покликала дитину їсти, вона буде твердити: "Не піду", навіть якщо їй хочеться їсти.

Батьки, прагнучи виховати слухняну дитину, наказують її, тиснуть на малюка. Така поведінка - далеко не кращий вихід з цієї ситуації. Дитина, намагаючись реабілітувати себе, буде провокувати ще більше таких ситуацій, намагаючись показати своє "Я".

Негативізм.

Проявляється у прагненні малюка зробити все навпаки, навіть всупереч своїм бажанням. Іноді непослух дитини батьки сприймають як негативізм. Коли дитина не слухається батьків, вона діє так, як їй хочеться, задовольняючи своє бажання. При негативізмі вона йде наперекір навіть собі. Негативізм зазвичай з'являється лише з батьками та близькими людьми, чужих сторонніх людей дитина слухається, поводиться спокійно і поступливо.

Іноді негативізм дитини виглядає смішно: вона настільки сильно висловлює свою незгоду, що, показуючи на собаку, каже: "не собака", або ще щось подібне в цьому дусі.

Норовистість.

Дитина починає висловлювати всілякі протести не тільки проти своїх бажань і волі батьків, але й проти звичайних дії, і проти існуючого укладу. Протестує вона проти прийнятих правил, не погоджується виконувати чистити зуби, митися).

 Свавілля.

Це прагнення виконувати самостійно всі дії та операції, незважаючи на те, що у дитини не вистачить умінь або сил їх виконати.

Знецінення.

Це характеризується тим, що дитина, ще вчора висловлювала прихильність і любов до батьків, близьких людей, а сьогодні починає обзивати їх різними нехорошими і лайливими словами. Улюблені іграшки їй теж перестають подобатися, вона їх починає обзивати, а іноді кидати, розбивати, рвати.

У період кризи поведінка малюка непередбачувана, імпульсивна і направлена в основному негативно. Дитина - це маленький руйнівник, який всіляко намагається керувати батьками, відстояти свою точку зору, він хоче, щоб його бажання виконували. З дитиною досить часто трапляються істерики і різкі зміни настрою.

 

Криза 3 років: про що треба знати батькам

      1. Звертаючись до дитини, формулюйте свої прохання не у вигляді твердження ("Іди їсти"), а у вигляді питання ("Ти їсти будеш?", "Ти їсти будеш зараз чи пізніше?", "Ти будеш їсти рисову кашку або гречану?" в залежності від відповіді, яку ви очікуєте почути).

     2. Поводьтеся з малюком, як з рівним. Запитуйте дозволу взяти його іграшку, обов'язково говоріть "Дякую", якщо малюк надав вам послугу. Так ви не лише уникнете негативізму і впертості з його боку, а й подасте малюкові хороший приклад для наслідування.

      3. Направляйте енергію дитини в мирне русло, тобто пропонуйте заміну небажаним вчинків малюка (так робити не можна, а так можна), використовуйте гру для згладжування кризових моментів.

      4. Поступайтеся дитині в "дрібницях", максимально розширте її права, дозвольте їй робити помилки, не втручайтеся в дитячі справи, якщо малюк про це не просить. Але в тому, що стосується його здоров'я і безпеки, а також здоров'я та безпеки інших людей - будьте непохитні - НІ, без жодних винятків!

      5. Якщо малюк став чинити опір вашій пропозиції з почуття негативізму, просто зачекайте кілька хвилин. Йому потрібно трохи, щоб самому прийняти рішення.

      6. Якщо у дитини, не дивлячись на ваші зусилля, почалася істерика, спокійно перечекайте її, і тільки потім поясніть, як "правильно" поводитися і чому. Але не чекайте, що малюк зрозуміє вас так, як вам би хотілося, навіть якщо вам здається, що ви все дуже докладно розжували.

 

Як не треба вести себе з такою впертою дитиною:

·         Не треба постійно лаяти дитину, карати її за всі неприємні для вас прояви її самостійності.

·         Не треба говорити "так", коли необхідно сказати тверде «ні».

·         Не треба привчати малюка до легких перемог, даючи привід для самовихваляння - потім будь-яка поразка для нього стане трагедією.

·         Не треба підкреслювати свою силу і перевагу над дитиною, протидіючи їй у всьому, - пізніше це приведе її або до байдужості, або до різних видів завуальованої помсти нишком.

·         Не треба боятися кризи. Все, що відбувається з дитиною, дорослі зазвичай оцінюють зі своєї позиції, а не з її точки зору, не розуміючи її. Більшість батьків лякаються кризи лише тому, що їм нема з ким порівнювати свого малюка.