Саксаганський район. КДНЗ № 234








Сторінка психолога

Троценко Валентина Григорівна - практичний психолог

Психологічний кабінет має спеціально обладнане освітнє середовище:

модульні центри:

Навчально-проектувальний

  = Довідково-інформаційний

  = Центр розвитку пізнавальних процесів

  = Центр психологічного розвантаження

  = Емоційно - розважальний

Основними завданнями є:

* впровадження психолого-педагогічних проектних технологій створення моделі організації НВП відповідно до рівня розвитку та психології дітей за програмою «Я у світі»;

* проведення моніторингу якості виховання навчання та життєвої компетентності дошкільника;

*  забезпечення рівня доступу до якісної освіти;

*  аналіз та узагальнення даних системи відстеження психолого-педагогічного статусу дітей та динаміки їх розвитку;

*  апробація та корекція системи діяльності ДНЗ та вихователів спрямованих на розвиток інноваційного потенціалу особистості.

 

Науково-методичний матеріал структурований за видами та напрямками діяльності, має блочно-модульну побудову.

В основі науково-методичного забезпечення лежить інформаційна система психологічної служби:

 

-  Нормативно-правова

-  Навчально-методична

-  Довідково-інформаційна

-  Обліково-статистична

-  Для службового використання

 

В основі психолого-педагогічної діяльності дошкільного закладу є методичні проекти:

*  «Психологізація навчально-виховного процесу»,

*  «Обдарована дитина»,

*  «Щаслива дитина»

 

 

Поради батькам

 

Допомогаємо дитині підготуватися до школи

Пам'ятка для батьків 

  • Не слід проводити заняття, якщо дитина наполегливо відмовляється від цьо­го. Варто уважно ставитися до таких відмов, щоразу з'ясовувати їх причини.
  • Потрібно пам'ятати: дитина не може одразу включатися в роботу, тому до­цільно виокремити час (10 хв.) для підготовки до занять. Деякі діти довго розкладають зошити, олівці, фломастери тощо, кілька разів перекладають усе з місця на місце. Дорослих це здебільшого дратує, однак дитині така підготов­ка необхідна.
  • Будь-яке заняття варто починати з того, що дитина вже знає, уміє, що в неї до­бре виходить. Необхідно створити позитивний настрій, це допомагає дитині включитися в роботу.
  • Кожне завдання необхідно не лише пояснити, а й показати послідовність дій, тобто хід його виконання. У поясненні (завдані, інструкції] не має бути жодно­го незрозумілого для дитини слова. Будь-яке незрозуміле дитині слово може зробити незрозумілою всю інструкцію.
  • Якщо інструкція чи завдання незрозумілі дитині, потрібно спокійно, без роз­дратування, терпляче пояснити і показати все ще раз. Не слід докоряти, сва­рити дитину за нерозуміння. Це провина не дитини, а дорослих, які не вміють пояснювати.
  • Переходити до складнішого завдання можна лише за умови, що в дитини не виникало жодних труднощів під час виконання попереднього простішого за­вдання. Ускладнювати завдання слід поступово.
  • Необхідно кілька разів закріпити отримані дитиною знання, практичні дії в самостійних формах роботи. Відтак час від часу повертатися до того, що вже освоєно, використовуючи інші види діяльності.
  • Варто пам'ятати, що заняття з дошкільниками — не уроки, тому не може бути занять із письма чи математики. Це мають бути комплексні, системні занят­тя, спрямовані на формування пізнавальної активності та розвиток інтелекту дитини, удосконалення мовлення, пам'яті та уваги, а також координації рухів і розвитку дрібної моторики.
  • Не слід закінчувати заняття ситуацією невдачі на кшталт «Усе, досить на сьо­годні, все одно в тебе не виходить». Обов'язково потрібно похвалити дитину на кожному занятті.
  • Розмовляти з дитиною потрібно спокійно, доброзичливо, терпляче. Слід ви­робити чіткі вимоги та правила роботи, дотримуватися їх. Варто заохочувати допитливість дитини, відповідати на всі її запитання.
  • Заняття мають бути радісними, а не перетворюватися на тяжку працю. По­трібно гратися з дитиною, жартувати, сміятися разом із нею.

 

Вплив насильства в сім’ї на психоемоційний розвиток дитини

Проблема психотравмуючого впливу насильства на дитину має не лише психологічний, а й со­ціаль­ний, медичний і юридичний аспекти. Насильство у ставленні до дитини відноситься до найважчих психологічних травм. Порушення, що виникають внаслідок насильства, зачіпають усі рівні функціонування дитини: пізнавальну та соматичну сферу, перешкоджають її самореалізації в майбутньому, викликають порушення поведінки — ранню алкоголізацію, наркотизацію, аутоагресію.

Пережите в дитинстві насильство нерідко впливає на подальше життя, оскільки подібний травматичний досвід формує специфічні сімейні стосунки і особливі життєві сценарії. Так, у більшості випадків дорослі, що проявляють насильницькі дії по відношенню до чужих і власних дітей, самі були жертвами насилля з боку батьків. Відомо, що фізичне покарання в нашій культурі (покарання ременем) вважається поширеною і природною формою виховання і не розглядається як насильство. Тому досить часто дитина сприймає прояви насильства як заслужене покарання.

Серед причин виникнення насильства виділяють наступні:

1) народження першої дитини, що поєднується з незрілістю батьків, низьким їх рівнем освіти; 

2) неповні сім’ї — наявність лише одного годувальника, що зумов­лює погіршення матеріального становища в сім’ї; 

3) неналежні житлові умови, що викликають додаткову напруженість, яка може спровокувати насильство; 

4) конфліктні або насильницькі стосунки між членами сім’ї — застосування насильства з метою вирішення сімейних конфліктів; 

5) сім’ї з невизначеними сімейними ролями і функціями — непослідовними і суперечливими вимогами у вихованні дітей; 

6) негативне ставлення батьків до соціального оточення та неадекватні очікування стосовно дитини; 

7) алкоголізм і наркоманія батьків; 

8)  афективні порушення одного з батьків: агресивність, гіперсексуальність, дратівливість, ослаблений конт­роль за поведінкою, зниження критики; 

9) нерозвиненість батьківських нави­чок і почуттів; 

10) авторитарні методи виховання — покарання розглядається як найефективніший спосіб корекції негативної поведінки дитини.

Потенційними жертвами насильства можуть бути діти з відхиленнями в психічному і фізичному розвитку, а саме: небажані діти; недоношені діти, що мають при народженні низьку вагу; діти, що проживають у багатодітній сім’ї; діти з природженим або набутим каліцтвом, низьким інтелектом, порушеннями здоров’я (спа­д­ковий синдром, хронічні захворювання, у тому числі і психічні); розладами поведінки (дратівливість, гнівливість, імпульсивність, гіперактивність); низькими соці­альними навичками; особливостями зовнішності, що відрізняється від інших; діти, що виховуються в умовах жорстокого поводження в сім’ї; без­доглядні діти, що виховуються в умовах занедбаності та емоційного відчуження; діти з нервово-психічними розладами (оліго­френія, психопатія, ураження головного мозку); маленькі діти в силу своєї безпорадності.

Виділяють кілька класифікацій насильства:

залежно від стратегії кривдника насильство може бути явним або прихованим (непрямим); часу дії — подія в минулому або сьогоденні; тривалості дії — може бути одиничним, систематичним або тривати роками. За місцем події насильство може існувати в сім’ї — з боку родичів, в школі — з боку педагогів або дітей, на вулиці — з боку їхніх однолітків або дорослих.

Зазначимо, що у дітей, які зазнали насильства в сім’ї, як правило, домінують негативні емоційні переживання — гнів, лють, страх, тривога, занепокоєність. Саме тому важливо обговорювати з дитиною необхідність розповідати батькам будь-які інциденти, які викликають в неї емоційний та фізичний дискомфорт. Основна мета роботи з дітьми, що стають жертвами насильства, полягає в зменшенні і ліквідації їх травматичних переживань, подоланні почуття власної неповноцінності, почуття провини, а також формуванні адекватної самооцінки, зменшенні почуття сорому, безсилля, зміцненні почуття власної значущості та власної безпеки.

Таким чином, насильство над дитиною слід розглядати в соціально-куль­турному і психологічному кон­текс­ті, пам’ятаючи, що на означене явище впливає комплекс соціальних, психологічних та особистісних факторів.

 

Как влияет вседозволенность со стороны родителей на ребенка, посещающего детский сад

 

Приходя в детский сад, ребенок резко попадает в другую социальную среду: встречается с новыми правилами, новыми требованиями и новыми людьми. Очень часто детсадовские режим дня и методы воспитания отличаются от домашних. И если в семье ребенку никто не дает оценок, там он для всех са­мый лучший, то в группе это зачастую уже не так. Поэтому ро­дителям необходимо принять во внимание, что в детском саду в той или иной мере ребенка будут оценивать и наверняка срав­нивать с другими. И он не всегда будет оказываться самым луч­шим. Это нормальное явление, которое подготовит малыша к выходу во взрослый социум во всем его многообразии.

Детям, которым все позволяют, которые не встречают запре­тов со стороны окружающих, все равно рано или поздно придет­ся приспосабливаться к требованиям, обусловленным несовпа­дением интересов различных людей, но сделать это будет гораздо труднее. Первый же отказ, запрет, встреченный таким ребенком, он будет переживать как стресс, которым постепенно наполнит­ся вся его социальная жизнь. Поэтому для малыша лучше, если он привыкнет делать не только то, что хочет, но и то, что надо.

В случае же, если ваши опасения по поводу слишком стро­гого стиля воспитания в саду подкрепляются объективными признаками — ребенок угнетен, часто находится в плохом на­строении, категорически отказывается идти в детский сад — попытайтесь точно установить причину его усталости и раздра­жения. Ведь дело может быть совсем в ином. Например, малыша могут угнетать режим, качество и непривычность пищи, «публичность» (присутствие других детей во время сна, туалета), нескладывающиеся отношения с одногруппниками. Если же у ребенка возникает ощущение, что к нему плохо относятся, обя­зательно установите контакт с воспитателем, постарайтесь вме­сте с ним разобраться в состоянии малыша.

Беседу ни в коем случае нельзя строить в ключе обвинения. Обязательно отметьте заслуги воспитателя, поблагодарите его, расположив таким образом человека к себе. Затем поинтересуйтесь, не заметил ли он каких-то изменений в поведении и на­строении вашего ребенка.

Следующий шаг — обсуждение этих изменений. Задача ро­дителей — попытаться, насколько это возможно, побудить вос­питателя принять участие в судьбе их ребенка, проявить гиб­кость и сочувствие к его состоянию. Ваша позиция должна быть такой: «Давайте подумаем вместе, что можно сделать». Ведь цель вашей встречи — смягчить возможные шероховатости в контакте ребенка и воспитателя.

Поговорите с ребенком. Самое неприятное для ребенка — почувствовать, что вы солидарны со «злой воспитательницей» и, отступая от привычных домашних правил, предаете его. По­этому важно психологически отделить себя от позиции воспи­тателя. Объясните малышу, что взрослые не всегда бывают пра­вы, что и они могут ошибаться. Можно разобрать конкретные эпизоды и рассказать, как вы поступили бы в таких случаях. Это позволит пробудить в малыше полезную критичность по отношению к старшим и одновременно добавит доверия к вам. Такая стратегия не подорвет авторитет взрослых, а просто ос­вободит вас от гнета лицемерия, которое всегда чувствуют дети.